„Zoom In! – Memories of a Socialist Past“

„Zoom In! – Memories of a Socialist Past“ was an Ukrainian-Russian-German youth encounter, which took place in September 2019 in Görlitz, eastern Germany.
As participants of the project, we discussed how the socialist/communist past is treated in our three countries – both generally and in specific policies related to historical memory. The theoretical component of the project included workshops and lectures on socialist heritage in Russia, Ukraine, and Germany and on methods for researching it, such as Oral History techniques.

To practise our knowledge, we conducted interviews with local inhabitants of Görlitz, inviting both people who lived in the GDR and those who were born after the unification of Germany. We also kept a photographic record of our encounters. Photographs and quotes from our interviews were turned into the present exhibition.

All interviews have been translated into German, English, Ukrainian, and Russian. For a different language version, simply scroll down… Enjoy!


Enno Deege

© Bohdana Liashuk

DE
„Also ich war 14 Jahre und meine Schwester wollte Lehrerin werden, das war ihr Traum gewesen, sie wollte schon immer Lehrerin werden. Und ich war dann zur Direktorin vorgeladen worden…und aus jeder Klasse sollte also mindestens ein Schüler Unteroffizier werden bei der Armee. Und bei uns wollte das keiner werden. Ich auch nicht. Und sie hat dann gesagt: „Du verpflichtest dich für 3 Jahre.“ und da hab ich gesagt: „Nein, will ich nicht.“ und darauf hat sie gesagt: „Naja, aber deine Schwester will doch Lehrerin werden…“. Und ich sollte dann also mit 14 Jahren entscheiden, ob ich Unteroffizier werde oder nur normalen Armeedienst mache. Wenn ich normalen Armeedienst gemacht hätte, hätten die meine Schwester nicht zum Studium zugelassen. Oder ich hätte mich als Unteroffizier verpflichtet -und kannte aber die ganzen Horrorgeschichten aus der Armee- und dafür hätte meine Schwester dann studieren dürfen. Das war so eines der schlimmsten Erlebnisse für mich. […] Dann hat sich meine Mutter eingeschalten, denn in der Situation wusste ich nicht, was ich machen sollte. Mit 14 Jahren so eine Entscheidung zu treffen! Und da hat sie sich dann eingeschalten und wir hatten bei uns in der Verwandtschaft einen sehr sehr hohen Offizier gehabt bei der Armee und der hatte sich dann eingeschalten und hat dann hier die ganze Sache abgebrochen.“

EN
„I was 14 years old and my sister wanted to become a teacher, it had been her dream for a long time. So I was called to the principal of the school. From every class they needed at least one boy who would become a sergeant in the army of the GDR. But in my class nobody wanted to do that. Me neither. And the principal said to me: „You will commit to serve for 3 years in the army.“ and I said: „No, I don`t want to do that.“ She answered: „Well, but your sister wants to become a teacher…“ And so I, being 14 years old, was supposed to decide whether I would become a sergeant or whether I would do the normal service in the army. If I decided for the normal service in the army, my sister not be allowed to study to become a teacher. Or I could decide to become an officer – knowing all those horror stories about the army – so that my sister would be allowed to become a teacher. This was one of my most horrible experience. […] In the end my mother intervened, because in this situation I didn`t know what to do. To take a decision like that with at 14! My mother intervened by contacting this very very high ranking officer of the army who was part of our family, and he intervened as well and stopped this whole thing.“

UA
„Мені було 14 років. Моя сестра хотіла стати вчителькою, це було її мрією довгий час. Мене покликали до директорки школи. З кожного класу їм потрібен був хоча б один хлопчик, який погодився б стати унтерофіцером в армії НДР. Але в моєму класі ніхто не хотів. Я також не хотів. І директорка сказала мені: «Ти маєш зобов’язати себе до служби на 3 роки в армії» і я відповів: «Ні, я не хочу це робити». І вона відповіла: «Але твоя сестра хоче стати вчителькою». І так я в 14-річному віці мав вирішити, чи я стаю унтерофіцером чи проходитиму тільки звичайну службу в армії. Якби я вирішив проходити звичайну службу, моя сестра ніколи б не стала вчителькою. З іншого боку, якби я вирішив стати унтерофіцером – а я чув багато страшних історій про армію – моїй сестрі дозволили б вчителювати. Це був один з найжахливіших досвідів. […] Врешті-решт втрутилась моя мама, тому що я не знав, що робити в цій ситуації. Приймати такі рішення в 14 років! Оскільки ми мали в нашій родині офіцера дуже і дуже високого рангу, він втрутився у ситуацію і припинив це.“

RU
„Мне было 14. Моя сестра хотела стать учителем, это была ее давняя большая мечта. Мне вызвали к директору школы. Из каждого класса им нужен был по крайней мере один парень, кто должен был стать унтерофицером армии ГДР. Но из моего класса никто не хотел этого делать, в том числе и я. Тогда директор сказала мне: «Ты обещаешь отслужить в армии 3 года». Я ответил ей, что не хочу этого делать. На что она сказала: «Но твоя сестра так хочет стать учителем…».  И мне в четырнадцать лет предстояло решить – стану ли я унтерофицером или просто отслужу обычный срок в армии. И если бы я решил остаться в обычной армии, моя сестра никогда не смогла бы поступить на учителя. С другой стороны, если бы я все-таки решил стать унтерофицером – хотя я и знал много ужасных историй про армию – моя сестра имела бы возможность стать учителем. Это было ужасное ощущение. В конце концов вмешалась моя мама, потому что в этой ситуации  я был в полнейшем замешательстве и не знал, что мне делать дальше. Представьте себе: принимать подобные решения в 14 лет! В итоге мама обратилась к офицеру армии очень высокого ранга, который был нашим родственником, и только после его вмешательства всё это закончилось.“


Torsten Schönfelder

© Ekaterina Miftakhova

DE
„Es ist nicht wie früher. Manche sagen das, aber das sagen Leute, die haben nie eine Diktatur erlebt. Ich kann heute im Bus oder im vollen Zug sagen: „Angela Merkel macht eine schlechte Politik.“ Und in der DDR hätte mich die Stasi festgenommen. Es gibt heute andere Zwänge. Da geht‘s um Geld, um politische Macht, es gibt Zwänge, die gibt‘s. Aber ich darf heute immer sagen „Nein, hier ist meine Grenze und über diese Grenze gehe ich nicht.“

EN
„It is not as it was in the past.  Some people say that, but usually those people never lived in a dictatorship. Today I can say in a crowded bus or train: „Angela Merkel is making bad politics.“  Whereas in the GDR I would have been arrested by the state security. Today there are other types of pressures. Today it is about money, about political power, sure those pressures exist. But today I can always say: „No, here is my limit and I am not going further.“

UA
„Зараз все не так як було раніше. Деякі люди так говорять, але це говорять люди, які ніколи на власні очі не бачили диктатури. Сьогодні я можу сказати в автобусі або в поїзді, повному людей: “Ангела Меркель робить погану політику.” А в НДР мене б вже заарештувала Штазі (секретна поліція). Сьогодні у нас інші проблеми. Проблеми в грошах, в політичні владі, є проблеми, вони є… Але сьогодні я завжди можу сказати “Ні, оце мій особистий кордон, і через цей кордон я не переступатиму.”

RU
„Сейчас всё не так, как было раньше. Некоторые люди так говорят, но это говорят те, кто на самом деле никогда не жили в диктаторском режиме. Сегодня я могу сказать в полном людей автобусе или поезде: «Ангела Меркель ведет плохую политику». Тогда как в ГДР за подобное меня бы арестовала Штази (тайная полиция). В наше время существуют другие виды давления на людей. Сегодня это деньги, политическая власть, определенно это давление существует. Но сегодня я могу всегда сказать: „Нет, вот мои границы, и я не собираюсь их переступать“.


M.V.

© Alina Novoselska

DE
„Da war ich schon 15 Jahre alt, da war ich mit meinen Eltern in der Tschechoslowakei im Urlaub, ganz ganz nah an der Grenze zu Österreich. Da konnte man dann nachts an die Grenze gehen, soweit das überhaupt möglich war. Und ganz weit in der Ferne konnte man Lichter sehen und das war Wien. Es gab damals so einen deutschpop Schlager „Haben sie Wien schon bei Nacht gesehen?“. Mein Bruder und ich standen da an der Grenze und haben das vor uns hingesungen und das fanden wir beide Scheiße. Wir sahen das jetzt und kamen da nicht weiter.“

EN
„When I was 15 years old, my parents and I went on vacation to Czechoslovakia, very very close to the Austrian border. Some nights you could go close to the border, as much as it was at all possible. And really far in the distance you could see lights, and those were the city lights of Vienna. Back then there was a popular German pop song called „Haben Sie Wien schon bei Nacht gesehen?“ (Have you ever seen Vienna at night?). My brother and I were standing at the border, seeing the lights of Vienna and singing that song. Both of us thought that was really screwed up. We could see the city, but would never be able to go there.“

UA
„Коли мені було п’ятнадцять, ми з батьками поїхали на відпочинок до Чехословаччини, впритул до кордону з Австрією. Вночі можна було підійти до кордону настільки близько, наскільки це було можливо. І дуже далеко можна було побачити вогники – це був Відень. У ті часи була відома німецька поп-пісня, яка називалася „Ти коли-небудь бачив Відень вночі?“. Ми з братом стояли на кордоні, дивилися на вогники Відня, співали цю пісню і почувалися дуже кепсько. Ми бачили місто, але не могли до нього потрапити.“

RU
„Когда мне было 15 лет, мы с родителями поехали на каникулы в Чехословакию, очень-очень близко к границе с Австрией. Иногда, по ночам можно было подойти к границе настолько близко, насколько это было возможно. И тогда, вдалеке можно было увидеть яркие огоньки – огни ночной Вены. В то время была популярна одна немецкая песня под названием „Ты когда-нибудь видел Вену в ночи?“. Мы с братом стояли на границе, смотрели  на ночные огни Вены и пели эту песню. И нам обоим было очень грустно от осознания, что мы можем наблюдать за городом издалека, но не можем в него попасть.“


Gerlind Mochner

© Bohdana Liashuk

DE
„Ich hatte eine glückliche und unbeschwerte Kindheit. Und es war vieles nicht so furchtbar kompliziert wie heute. Wenn die Eltern Angst haben wenn die Kinder allein in die Schule gehen und alle werden mit dem Auto hingeschafft, oder kein Kind darf mehr im Wald spielen oder draußen…wir haben draußen gespielt und dann sind wir irgendwann hochgerufen worden. Aber heute? Wo kann ein Kind hier noch draußen auf der Straße spielen? Das macht mich traurig. Da denke ich, wir hatten eine freiere Kindheit. Nicht mit so vielen Sorgen. Die Medien produzieren ja heutzutage nur Ängste. […] und es gibt so viele Helikoptereltern, die alles unter Kontrolle haben wollen und die Kinder so überbehüten. Ich denke, da waren wir einfach freier.“

EN
„I had a happy and carefree childhood. And it was not so horribly complicated as nowadays. Parents are afraid that their children walk alone to school, so in the end everybody brings the children to school in a car. Or the fact that no child is allowed anymore to play in the woods or outside…we played outside and at some point our parents called us from upstairs to come back inside. But today? Where can children still play outside in the streets? That makes me sad. In this case I think our childhood was more free. We didn‘t have to many sorrows. The media today only produces fears. […] and there are so many helicopter parents who want to control everything and are overprotective towards their children. I think in that case we had more freedom.“

UA
„У мене було щасливе та безтурботне дитинство. Воно було не таким жахливо складним, як зараз. Зараз батьки бояться, що їхні діти ходитимуть самі до школи, тому врешті-решт всі привозять дітей до школи в машині. Жодній дитині більше не дозволено грати в лісі чи надворі… Ми грали на вулиці і в якийсь момент батьки звали нас, щоб ми поверталися всередину. А сьогодні? Де діти ще можуть грати на вулиці? Мені від цього сумно. У цьому випадку я думаю, що наше дитинство було більш вільним. Нам не доводилося багато переживати. Сьогодні засоби масової інформації не викликають нічого крім страхів. […] І є так багато батьків, які надмірно опікають дітей, які хочуть все контролювати і надто захищають своїх дітей. Я думаю, що в цьому випадку ми мали більше свободи.“

RU
„Моё детство было счастливым и беззаботным. Тогда всё было намного проще, чем сейчас. В наши дни родители боятся, что их дети ходят одни в школу, – и в итоге они возят детей в школу на машине. Или еще: детям больше не разрешают гулять в лесу или на улице… В моём детстве мы все играли на улице, и родители просто звали нас домой, когда наступало время. А сегодня? Где дети могут до сих пор спокойно гулять на улице?… Это меня очень расстраивает. В этом плане, я считаю, наше детство было более свободным, у нас не было такого количества ограничений. Сегодня СМИ только запугивают людей. […] и сегодня очень много  родителей, которые хотят контролировать жизнь своего ребенка до такой степени, что это переходит в гиперопеку. Я считаю, что у нас в этом смысле было больше свободы.“


Ruth-Andrea Lammert

© Alina Novoselska

DE
„Ich habe meine Meinung ja auch gesagt als ich Kind war, das ist einfach meine Art. Ich habe mir nie Gedanken darüber gemacht. Ich habe es einfach gesagt. Ich denke mal ich hatte immer einen sehr festen Hinterpunkt. In meiner Kindheit meinen Vater und in meiner späteren Zeit meine Kirche. Ich war immer in einer besonderen Schutzzone. Und das hat mir die Möglichkeit gegeben zu sagen was ich dachte. Es war natürlich eine Gefahr (…) Jetzt wird mir vieles bewusste, vor wie vielen Dingen ich bewahrt wurden bin, in meinem Leben. Aber das (…) denke ich wirklich, das sind Gottes Fügungen, in meinem Leben. Für mich ist das nie Zufall, sondern in meinem Leben habe ich immer wieder Gott wirken gesehen.“

EN
„I always said my honest opinion, even as a child. It is just my way of behavior. I never spent any second thought about what would be appropriate to say or not, I just did it. I think, I always had a strong support from my surrounding. In my childhood times it was my father and later on the church community. I always lived and operated in a protected area. That gave me the opportunity to say, what I think. Of course it was dangerous (…) Just now in retrospect, I realize from how many things I was protected in my life. (…) But I really think that is something I would describe as God’s fate, in my life. In my opinion nothing happens by accident. In every action I see God’s work.“

UA
„Я завжди була щирою у своїх висловлюваннях, навіть бувши дитиною. Такий мій характер. Я не витратила ані хвилини на те, щоб подумати, правильно буде це сказати, чи ні – просто казала. Вважаю, що мене дуже підтримували всі довкола – батько в дитинстві і наша церковна община згодом. Я постійно жила і працювала там, де почувалася захищеною – це дало мені можливість казати те, про що думаю. Звісно, і це було небезпечним. (…) Лише зараз, озираючись назад, я усвідомлюю, наскільки я і моє життя були захищеними. (…) Та я відверто вважаю, що це те, що можна назвати Божим промислом. Я вважаю, що нічого не трапляється випадково – у всьому, що трапляється, я бачу роботу Бога.“

RU
„Я всегда, начиная с детства, честно говорила, все, что думаю. Это черта моего характера. Я ни на секунду не задумывалась, стоит ли говорить ту или иную вещь – просто говорила. Думаю, что моё окружение всегда поддерживало меня. В детстве это был отец, потом – церковь. Я всегда находилась под такой защитой. Это давало мне возможность открыто выражать свое мнение. Конечно, это было опасно (…) И только сейчас, оглядываясь назад, я понимаю, насколько была в безопасности (…) Но я действительно считаю, что это не что иное, как воля Божья. По моему мнению, ничего не случается просто так. Во всем, что происходит, я вижу Божий промысел.“


Vadim Grozny

© Alyona Kuznetsova

DE
„Ich bin ein absolut unpolitischer Mensch. Über meine Heimatstadt Perm und über die ganze Region im Westen des Ural-Gebirges sagt man gerne, sie seien ein politischer Sumpf, die Leute dort seien so passiv, dass da einfach nichts los sei. Deshalb habe ich ehrlich gesagt nur kaum erwähnenswerte Bilder im Kopf, wenn es um diese Zeit [Perestrojka und Zerfall der Sowjetunion] geht. Ich hatte gerade angefangen zu arbeiten und war zum ersten Mal aus dem Elternhaus gezogen. Diese Zeit verging für mich ohne jede Art große urplötzliche Umbrüche, Zukunftsängste oder auch Gedanken über das Schicksal Russlands… Na ja, es gab halt diese Krisen, in denen man in den Läden nichts kaufen konnte. Es kamen die Versorgungskarten, durch die man an alle nötigen Dinge kam. Wir haben in der Schule gelernt – wahrscheinlich wie jeder – dass Menschen im Zweiten Weltkrieg Versorgungskarten bekommen haben. Und plötzlich kommt es so, dass wir genau die gleichen Karten bekommen – jeweils für Brot, die Wurst, Waschpulver oder auch Alkohol. Wir schnitten diese Streifen in einzelne Kärtchen auf und gingen damit einkaufen. Und wegen Brot… keine Ahnung, wie es in anderen Regionen war, aber die Tabak- und Brotmeutereien in Perm waren echt bekannt. Die Leute standen Schlange, weil die Ware jeden Tag kam, und wenn die Lieferung ausgefallen ist, sperrten die Leute die Straßen, hielten den öffentlichen Verkehr an, und erzwangen dadurch eine dringende Lieferung in den jeweiligen Laden. „

EN
„I am a completely apolitical person by nature. They say about Perm’, our western Ural, that it’s a political swamp, that the people are inert and that nothing happens there. So honestly, I don’t even have any bright memories about this period [Perestroika and the fall of the Soviet Union]. I started working, I was living independently. For me all this went past without any distress or fears about what will happen in the future or what was happening to Russia… Yes, there were some crises connected to the lack of consumer goods. There were coupons for buying all necessary products. In school we had learned – probably, everyone learned this – that people received coupons for buying foodstuffs during World War II. And there you go, suddenly we had those coupons for everything. For bread, for detergent, sausage, alcohol. We cut up those long rags of paper into coupons and went and got ourselves some goodies. And concerning bread, I am not sure how it was in other regions, but in Perm there were famous tobacco and bread riots. People stood in lines when they knew that goods would be delivered daily, and if the goods were not delivered, they blocked the streets, stopped public transportation until that shop urgently got a delivery of goods.“

UA
„За своїм характером я абсолютно аполітична людина. Про Перм, про наш Західний Урал кажуть: це політичне болото, люди там такі інертні, там нічого не відбувається. Тому в мене, чесно кажучи, і немає якихось яскравих спогадів про цей період [Перебудова, розпад Радянського Союзу]. Я починав працювати, жив самостійно. У мене це минуло зовсім без якихось потрясінь, страхів щодо того, що відбувається з Росією, що взагалі буде. Ну, були такі кризи через  відсутність товарів. З’явилися талони на всі необхідні речі. В школі ми вчили – всі, напевно, вчили – що під час Другої світової війни люди отримували талони на їжу. І ось у нас з’явилися ці талони на все. На хліб, пральні порошки, ковбасу, алкоголь. І ось ми розрізали ці онучі на купончики та на них отоварювалися. А з хлібом – не знаю, як було в інших регіонах – в Пермі були відомі хлібні та тютюнові бунти. Люди стояли в чергах, бо щоденно мав бути завіз товарів, і якщо не привозили, вони перекривали вулиці, зупиняли громадський транспорт, і тоді в цей магазин везли товари терміново.“

RU
„По своей натуре я человек совершенно аполитичный. Про Пермь, наш Западный Урал, говорят, что это политическое болото, что там люди такие инертные, и что ничего не происходит. Поэтому, честно говоря, у меня каких-то ярких воспоминаний об этом периоде [Перестройка и развал Советского Союза] и нет. Я начал работать, я жил самостоятельно. У меня это всё прошло совершенно без каких-то потрясений, страхов на тему что будет вообще, что происходит с Россией… Ну были такие кризисы, связанные с отсутствием товара. Появились талоны на все необходимые вещи. В школе учили – каждый учил, наверное – что во время Второй мировой войны люди получали талоны на питание. И вот, вдруг у нас появились вот эти талоны на всё. На хлеб, стиральные порошки, колбасу, алкоголь. И вот мы разрезали эти портянки на купончики и на них отоваривались. А с хлебом – не знаю, как было в других регионах – в Перми были известные табачные и хлебные бунты. Люди стояли в очередях, так как ежедневно должен был быть завоз товаров, и если не привозили, они перекрывали улицы, останавливали общественный транспорт, и потом в этот магазин в срочном порядке везли товары.“


Michael Prochnow

© Milana Sribniak

DE
„Umzuziehen in der DDR hing immer an der Arbeitsstelle, also man hat in irgendeinem Ort, in den man ziehen wollte, keine Wohnung gekriegt, die wurden ja staatlich verteilt. […] Und die großen Betriebe haben immer Arbeitskräfte gesucht, überall. Und wenn man da hingezogen ist, haben sich teilweise die Betriebe darum gekümmert, dass man eine Wohnung kriegte oder einen Wohnheimplatz. Ansonsten gab es immer zu wenig Wohnungen. Und ich hab aber fast immer bei der Kirche gearbeitet, mit Behinderten, im Altersheim und im Krankenhaus…und die kirchlichen Einrichtungen hatten immer so kleine Wohnungen noch in dem Krankenhaus mit drin, wo die Leute gewohnt haben.“

EN
„Moving house in the GDR always depended on the working place, so if you wanted to move to a different town, you often couldn‘t get an apartment there as apartments were allocated by the state. […] Big factories were always looking for workers, everywhere. So if you decided to move there, the factories themselves organised an apartment for you, or a room in the dormitory. But in general there were never enough apartments. I myself worked most of the time for the church, with disabled people, in the elderly peoples’ homes and in the hospital…and the church institutions always had small apartments on their property, e.g. in the hospital building, and that’s where people lived.“

UA
„Переїзди в НДР завжди були пов’язані з роботодавцем, тобто в тому місті, куди ти просто хотів переїхати, ти б не знайшов квартири, тому що квартири розподілялися державою […] Великі виробництва завжди шукали працівників, всюди. Тобто коли ти переїжджав, то часто це було виробництво, яке допомагало з пошуком квартири або місця в гуртожитку. А так квартир завжди не вистачало. Але я майже завжди працював на церкву: з інвалідами, в будинку літніх людей або в лікарні… а церковні установи завжди мали такі маленькі квартири прямо в самій лікарні, де люди могли жити.“

RU
„Переезды в ГДР всегда зависели от места работы, поэтому, если ты хотел переехать в другой город, ты часто не мог найти там квартиру, так как квартиры предоставлялись государством. Крупные заводы постоянно искали рабочих, повсюду. Если ты решил переехать  – завод сам предоставлял тебе либо квартиру, либо комнату в общежитии. Но, честно говоря, жилья обычно не хватало. Сам я работал преимущественно в церкви: с инвалидами, в домах престарелых и в госпитале… У церковных учреждений всегда были небольшие квартиры в собственности, например, в здании больницы. Там люди и жили.“


Marta

© Ekaterina Miftakhova

DE
„Ich weiß nicht, ob es 1995/96 oder 1997 oder so war, und ich weiß auch nicht, ob es eine echte Erinnerung in meinem Kopf ist oder ob mir meine Mama oder meine Oma davon erzählt hat, aber jedenfalls erinnere ich mich, dass ich mit meiner Mama und meiner Oma vor Weihnachten in der Schlange an der Grenze stand und wir standen für 2 oder 3 Stunden und ich hatte keinen Ausweis, sondern es stand im Pass meiner Mutter „Tochter“ und „Marta“. Und es war kalt und ich stand da, und auf der einen Seite wollte ich nach Deutschland gehen und auf der anderen Seite dachte ich: „Ok, langweilig…“. Und dann gingen wir zum […] Kaufhaus, das war das Einkaufszentrum in den 1990ern und jetzt ist es leer und wird nur für Filmdrehs genutzt. Wir gingen dorthin und kauften Schokolade, weil es in Polen nicht so einfach war, Schokolade zu bekommen oder es war nicht so billig oder keine Ahnung. […] Manchmal stehe ich jetzt in der Mitte der Brücke und denke fasziniert: “Es ist so einfach” und “Wow…es ist fantastisch”. Denn ich erinnere mich noch an das Warten in der Schlange und wie es war als Polen 2007 dem Schengenraum beitrat. Denn zwischen 2004 und 2007 gab es weiterhin Passkontrollen und wenn wir unsere Partnerschule besuchen wollten, dann hieß es: „Ok, wir sollen dort um 10 Uhr sein, also treffen wir uns um 7 Uhr.“, denn wir mussten noch 2 Stunden an der Grenze warten. Und jetzt ist es so einfach! Ich finde das wundervoll.“

EN
„It was 1995/96 or 1997 or something like that. I don’t know whether I can remember that or whether maybe I heard that from my Mom or my Grandma. But I can remember that before Christmas I was standing in line to cross the border with my Mom and my Grandma and it was like 2 or 3 hours of standing, and I didn‘t have an ID, so in my Mom‘s passport it was written something like „daughter“ and „Marta“. And it was cold and I was standing there, and on the one hand I wanted to go to Germany, but on the other side it was like „Ok, boring…“. And then we went to […] the Kaufhaus, which was like a big shopping center in the 1990s…now it is empty and only used for movies. We went there and bought some chocolate for Christmas, because in Poland it was not so easy to get chocolate or it was not so cheap, I don‘t know. […] Sometimes now I am standing in the middle of the bridge and I am wondering: “It is so easy” and “Wow…it‘s amazing”. Because I remember this standing in line. Poland joined Schengen in 2007, so between 2004 and 2007 there were still passport controls when we wanted to visit our partner schools. So it was like „Ok, we have to be there at 10 a.m. so we have to start at school at 7 a.m.“, because we had to wait for 2 hours to cross the border. And now it‘s so easy! For me this is amazing.“

UA
„Я не знаю, чи це був 95-96 рік, чи 97-й. Я також не знаю, чи це мої власні спогади, чи це розповіді мами або бабці. Але, я пригадую, що перед Різдвом ми з мамою та бабусею стояли на кордоні 2 чи 3 години, і у мене не було посвідчення особи, було тільки зазначено в паспорті мами „донька“ і “ Марта“. Я стояла там і було холодно, з одного боку мені хотілося потрапити до Німеччини, а з іншого, я думала собі : „Ок, як нудно“. Потім ми поїхали до […] універмагу, який у 90-ті був великим торговим центром, а зараз він цілком порожній і використовується тільки для зйомок фільмів. Там ми купили шоколаду до Різдва, бо в Польщі його було важко дістати, або він був не таким дешевим, не знаю. […]  Сьогодні я іноді стаю посеред мосту і зачаровано думаю: „Це так легко“ і „Вау, це надзвичайно“. Тому що я все ще пам’ятаю очікування в черзі. Польща приєдналась до Шенгенської зони у 2007, таким чином між 2004 і 2007 все ще був паспортний контроль, коли ми хотіли відвідати наші партнерські школи. Це виглядало приблизно так : „Добре, ми маємо бути там о 10-й годині, то зустрітися біля школи необхідно о 7-й“, бо треба було ще 2 години чекати на кордоні. А зараз це так просто! Для мене це неймовірно.“

RU
„Это был 1995\96 год, а может, 1997. Я не знаю, мои ли это воспоминания, или я услышала это от мамы или бабушки. Отчетливо помню, что это было перед Рождеством. Мы стояли в очереди, чтобы пересечь границу с мамой и бабушкой, и к тому времени мы стояли уже 2-3 часа, и у меня не было удостоверения личности, а в паспорте моей мамы я была указана как “дочь” и “Марта”. Там было холодно, а мы стояли уже очень долго. С одной стороны, я хотела попасть в Германию, но с другой стороны, меня посещали мысли: “окей, это скучно”. Потом […] мы отправились в Кауфхаус, в 1990-х это был большой торговый центр…сейчас он пустует и используется только для показа фильмов. Там мы купили шоколада на Рождество, потому что в Польше его было не так просто достать, а может быть, в то время он был достаточно дорогим – я не знаю. […] Сегодня я иногда останавливаюсь посреди моста, удивляясь: «Как же сейчас всё стало просто!», «Это невероятно». Потому что я помню то ожидание в очереди. Польша присоединилась к Шенгенскому соглашению в 2007-м году, так что в период между 2004 и 2007, когда мы ездили в партнерские школы в Германию, паспортный контроль всё ещё действовал. Это выглядело так: «Нам нужно быть на месте к 10 утра, значит, нам надо выехать в 7». Потому, что надо было ждать 2 часа, чтобы пересечь границу. А сейчас всё так просто! Я считаю, что это потрясающе.“


Anett Jagiela

© Alina Novoselska

DE
„Ich denke, es ist ein großes Thema, inwiefern Männer und Frauen in Ost- und Westdeutschland sich ähnlich sind oder nicht und wie sie diese Sache betrachten. Da ich selbst aus Ostdeutschland stamme, sind mir einige Unterschiede aufgefallen. Ostdeutsche Frauen verhalten sich anders als westdeutsche Frauen. Aber das sehe ich auch bei Männern, denn wir wurden unterschiedlich sozialisiert und anders gebildet und es ist eine andere Kultur. Schließlich gibt es vermutlich auch einen kulturellen Unterschied zwischen Sibirien und Westrussland, und auch alle sowjetischen Satellitenstaaten waren unterschiedlich und hatten eine andere Kultur, auch wenn sie alle einen „großen Bruder“ hatten.“

EN
„I think that‘s a really big topic how men and women in Eastern and Western Germany are similar or not and how men and women look as this. Coming from East Germany I realized there are differences. The way how Eastern German women act as opposed to women from Western Germany. But I see that also in men, because we are differently socialized and differently educated and it‘s a different culture. Well there is a different culture between Siberia and probably Western Russia, and all of the satellite countries of the USSR were different, they had a different culture, although they all had a „big brother“.

UA
„Я вважаю це справді велика тема для роздумів – наскільки чоловіки й жінки схожі або різняться між собою в Східній та Західній Німеччині, і як чоловіки та жінки самі на це дивляться. Будучи зі Східної Німеччини, я усвідомлюю, що є різниця. Те, як східно-німецькі жінки поводять себе в порівнянні з жінками із Західної Німеччини. Та я бачу це і в чоловіках, бо ми були по-різному соціалізовані та виховані, бо це інша культура. Так само як є різниця між культурою Сибіру та, вірогідно, заходу Росії. Держави-сателіти СРСР також відрізнялась, мали власну культуру, хоч і всі мали „старшого брата“.

RU
„Мне кажется, это очень обширная тема – насколько похожи или отличаются мужчины и женщины Восточной и Западной Германии, и как мужчины и женщины сами воспринимают это. Я из Восточной Германии, я поняла – различия есть. То, как ведут себя женщины из Восточной Германии, отличаются от женщин из Западной. То же самое я наблюдаю и среди мужчин – это происходит оттого, что мы по-разному социализированы и образованы, и это две разные культуры. Так, разница в культуре существует между Сибирью, и, предположим, Западной Россией; и все страны-союзницы СССР отличались друг от друга, имели свою собственную культуру, хоть у всех и был „старший брат“.


Diana Schieback

© Alina Novoselska

DE
„Natürlich hatten wir [in der DDR] gute Familienstrukturen. Wir waren alle sehr eng miteinander. Zum Beispiel, wenn wir Geburtstage oder andere Feste feierten, dann haben viel alles selbst gemacht, also alles was es dann zum Essen gab. Meine Omas und meine Mutter standen in der Küche und haben alles selbst gemacht. Also waren sie enger miteinander verbunden.“

EN
„Yes of course we had good structures in the families [in DDR times]. We were quite close together. When we had birthday parties or other celebrations, we made all things by ourselves, like all the foods. And my Grandmas and my Mom stood in the kitchen and did everything by themselves. So they were closer together.“

UA
„Звичайно, [в часи НДР] у нас були гарні сімейні зв’язки. Ми досить близько спілкувалися одне з одним. Коли ми мали підготувати вечірку до дня народження або інше свято, ми все робили самі, наприклад, самі готували всю їжу. Мої мама та бабуся стояли разом на кухні і все робили самі. Тому вони і були такі близькі між собою.“

RU
„Определенно, [во времена ГДР] у нас были тесные семейные связи. Мы были очень близки друг к другу. Когда мы праздновали дни рождения или другие праздники, мы всё делали сами – например, готовили всю еду. Мои бабушка и мама стояли на кухне и всё делали сами. И это конечно же сближало их.“


Project authors

Franziska Lichetenberg, Bohdana Liashuk, Oleksandr Reshetkov, Kateryna Krainiak, Mariia Podoinikova, Alina Novoselska, Tamara Khurtsydze, Milana Sribniak, Viacheslav Sehremet, Ekaterina Miftakhova, Dmitriy Baidakov, Yulia Epova, Iaroslav Builov, Alena Kuznetcova, Tetiana Burlachenko, Ekaterina Diubanova
as well as
Irena Lysenko (organiser/trainer), Anne Mühlich (organiser/trainer), Anastasia Mokrushina (assistant trainer), Yuriy Remestwenski (photographer)


Participating organisations

Center for Dialogue and Reconciliation „Iskra“, Ukraine

undefined

NGO „Interra“, Russia

undefined

KulturAktiv e.V., Germany

undefined


Contact us at: info@ngo-iskra.org.ua